Новий міністр оборони Михайло Федоров заявив, що стратегічною ціллю СОУ є збільшення втрат російських окупаційних військ до 50 тисяч осіб на місяць. Чому було озвучено саме цю цифру і наскільки реально її досягти? Давайте розберемося.
Буквально напередодні я описав поступальний, але безальтернативний перехід російських окупаційних військ до тактики малих груп. Однією з причин цього стали нищівні втрати РОВ у категорії бронетехніки та неможливість її застосовувати настільки масово й інтенсивно під час наступу, як у 2022-2024 роках.
Для розв’язання наступальних завдань війська країни-агресора перейшли на тотальне застосування в наступальних діях виключно піхотної компоненти, що дало змогу частково вирішувати поставлені завдання, але ціною вкрай високих втрат.
У вересні 2024 року в статті “Росія готує “навалу орди”: як Україні переломити ситуацію і кардинально збільшити втрати ворога” я зазначав, що 2025 рік буде роком остаточного переходу російської армії на формат маршового батальйону, і нам слід готуватися до протистояння з великою кількістю людського ресурсу противника. А також що за очікуваних обсягів мобілізації в Росії, щоб виснажувати її війська, щомісяця РОВ повинні втрачати в середньому 50 тисяч осіб.
На жаль, у 2025 році Сили оборони України не вийшли на показник анігіляції противника, необхідний для його виснаження. І навіть навпаки: за кількістю щомісячних втрат у РОВ навіть намітилося уявне поліпшення показників – зниження до 30-32 тис. особового складу на місяць. Щоправда, був нюанс: різко зросла кількість убитих, “200-х”, що на сьогодні перевищує 65% від загальної кількості щомісячних втрат.
Проте для розуміння цифри в 50 тисяч слід пояснити, чому було озвучено саме її, а не 60, 70 або 100500.
Золота середина
Одразу скажу, що показник втрат ворога в 50 тисяч осіб – не стабільний, а варіативний, який безпосередньо залежить від рівня поповнення російського війська за рахунок мобілізаційних заходів щомісяця і не тільки.
На сьогодні поповнення РОВ щомісяця має такий вигляд (у місячному вираженні):
– мобілізаційні заходи за допомогою агітації та через підписання контракту з МО РФ – від 25 до 30 тисяч осіб на місяць;
– добровільна мобілізація – приблизно 1-1,5 тис. осіб;
– залучення резервістів – від 2 до 3 тис. осіб;
– рекрутингові кампанії в країнах третього світу, Африці, Центральній Азії, Латинській Америці тощо – у середньому 1-2 тис. осіб;
– репресивна мобілізація всередині самої Росії, зокрема примусове відправлення на фронт так званих натуралізованих росіян (мігрантів, які отримали російські паспорти) – до 5 тис. осіб.
Так, за нинішніх умов РОВ щомісяця можуть мобілізувати в середньому до 35 тисяч осіб.
Крім цього, є й кілька інших категорій поповнення особового складу.
Наприклад, за рахунок легкопоранених, яких швидко повертають у стрій. До 2025 року цей показник на місяць становив у середньому 20-25% від загальної кількості втрат у категорії “300”. Нині це від 1 до 3 тис. осіб.
Аналогічно з полоненими окупантами, які після обміну нерідко повертаються в зону бойових дій. У різні місяці показник відрізняється, оскільки Росія часто саботує обміни.
Так, за втрат у 50 тисяч осіб щомісяця Росія не зможе повноцінно поповнювати свої окупаційні війська і поступально буде йти в мінус у питаннях кількості РОВ на території України.
У певній перспективі це не тільки не дасть змоги армії Росії здійснювати наступальні дії, а й контролювати лінію боєзіткнення та здійснювати оборону.
Але є нюанс.
Варіативність
Повністю згоден із твердженням Михайла Федорова про необхідність доведення нейтралізації російських окупантів до 50 тисяч, оскільки про цей показник я говорив ще у вересні 2024 року. Але повторюся, це варіативний показник, який залежить від цілої низки факторів.
Зокрема, у 2026 році Росія планує в рази збільшити мобілізаційні заходи, явного і гібридного характеру, щоб продовжувати війну.
Буквально місяць тому, у грудні 2025-го, у статті на OBOZ.UA “У Росії оголосили призов резервістів: які загрози це несе Україні і як може позначитися на перебігу війни” я назвав загрози, що можуть значно вплинути на мобілізацію для потреб РОВ у 2026 році.
Путін підписав закон про внесення змін до ФЗ від 28 березня 1998 р. № 53-ФЗ “Про військовий обов’язок і військову службу”, що робить з 1 січня 2026 року призов росіян, які не перебувають у запасі, цілорічним. Тобто строковиків призиватимуть протягом усього року, а не тільки навесні та восени, що дасть змогу збільшити кількість призваних щонайменше до 500 тисяч осіб.
У самій Держдумі розглядається можливість проведення законопроєкту, який зрівнює строковика і контрактника в обов’язках із “захисту батьківщини”. Це дозволить командуванню російських окупаційних військ відкрито використовувати строковиків у зоні бойових дій в Україні.
Мобілізація за контрактом не зміниться. РОВ будуть забезпечені стабільним припливом людського ресурсу – у річному вимірі це близько 400 тисяч осіб.
Буде розширено функціонал резервістів і збільшення активної частини зі 100 тисяч у тилових зонах навіть тимчасово окупованих територій України, що вивільнить ресурс регулярних військ для задіяння по ЛБЗ.
Не забуваємо про рекрутинг у країнах третього світу і репресивні методи мобілізації СК РФ. І тут ми отримуємо показник понад 50 тисяч осіб.
Тобто за активізації всіх механізмів у 2026 році РОВ можуть отримати до мільйона живої сили, або 80-85 тисяч на місяць.
Ось що таке варіативність під час оцінки загроз – не мінімальних, а максимальних. Причому гіпертрофовано максимальних.
Але виникає цілком раціональне запитання, а чи зможемо ми забезпечити навіть 50 тисяч втрат противника у 2026 році?
Втрати
Досягти показника втрат у 50 тисяч тіл у РОВ ми могли ще у 2025 році, якби стали готуватися і прогнозувати дії противника ще у 2024-му. Але цього не сталося, тому за підсумком 2025 року маємо вкрай половинчастий ефект.
Якби навіть у вересні 2024 року почали формувати лінії оборони з акцентом на протипіхотні загородження, особливо в Запорізькій і Дніпропетровській областях, то сьогодні ми б не мали кризи Гуляйполя і загрози для Покровського з перспективою формування плацдарму для наступу на Запоріжжя.
Якби з вересня 2024 року поля і лісосмуги Запорізької та Дніпропетровської областей перетворилися б на нескінченні смуги перепон, з “йогозою”, путанкою, протипіхотними мінами, протитанковими ровами, надовбами та іншими елементами пасивної й активної протидії піхоті противника, то 50 тисяч втрат можна було б досягти вже в середині 2025 року.
Але цього не було зроблено або робилося вкрай обмежено.
Загалом можливості досягнення таких показників у нас залишаються і час у певному сенсі й за низкою напрямків на формування умов до втрат противника на такому рівні є. Головне розуміти, що це буде результат виключно комплексного впливу, без уніфікованої ідеології якоїсь Wunderwaffe.
Тобто це комплекс застосування пасивних і активних засобів.
Пасивні засоби – це протипіхотні загородження, лінії оборони, про це я детально писав у статті “Росія готує “навалу орди”: як Україні переломити ситуацію і кардинально збільшити втрати ворога” і стосується вона саме цієї компоненти.
Важливо приділяти увагу і артилерії, яка продовжує відігравати важливу роль у протидії російському наступу, про що також писалося – у статті “Батальйонна артилерія скоро стане одним з основних інструментів у боротьбі з російськими окупантами: що потрібно Силам оборони України”.
Повне ігнорування питання легких РСЗВ призвели до тотального провалу в цій компоненті в Сил оборони України – при тому, що РОВ постійно намагаються підлаштуватися й адаптуватися до нинішніх умов ведення бойових дій із застосуванням саме цих засобів ураження. Про такі засоби було описано в матеріалі “Перед Україною гостро постало питання підвищення рівня втрат у ворога: одна з найважливіших ролей – у РСЗВ. Аналіз можливостей”.
З огляду на те, що всі ці статті були написані у 2024 році, а результату впродовж 2025-го від протидії російській людській масі ми так і не побачили, а якраз навпаки – відбулося захоплення територій України більшої площі, ніж у 2024-му, можна зробити висновок, що адаптивність до нових викликів війни якщо й здійснювалася, то вкрай ситуативно та локаційно.
Щоб зробити 2026 рік не переможним, але важливим етапом до перемоги на умовах України (і як бачить перемогу саме Україна), необхідні реформа й адаптація. І потрібні вони якнайшвидше, тут і зараз, оскільки завтра вже буде пізно.
Будемо сподіватися на те, що заяви Михайла Федорова – це не просто слова, а план. Реальний план того, як ми системно й ефективно будемо підвищувати показник втрат ворога, формуючи умови для нашої майбутньої перемоги.
Джерело: OBOZ.UA
